Розроблено теоретичні положення та практичні рекомендації щодо формування теоретико-методологічних засад і практичного обгрунтування напрямів державної підтримки розвитку житлового будівництва (ЖБ) в Україні. Вироблено рекомендації з удосконалення механізмів державного регулювання цієї галузі. Запропоновано модель формування прямих і зворотних фінансових потоків за реалізації житлових програм, яка характеризує ступінь впливу держави на виробничі та споживчі показники ЖБ. Удосконалено механізм забезпечення молоді житлом, який включає правові, економічні, соціальні й організаційні засади даного забезпечення шляхом державного фінансування та цільового довгострокового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян України. Розроблено методичний підхід до стимулювання попиту та пропозиції житла в рамках інституціальної моделі, в якій у частині реорганізації пропозиції на ринку житла запропоновано формування системи місторегулювання та розвитку комунальної інфраструктури, а в частині стимулювання попиту - розвиток банківського сектору, страхування іпотечних кредитів, кредитних бюро, рієлтерів-брокерів. Обгрунтовано теоретичні положення щодо застосування механізмів інвестування та фінансування ЖБ з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб через фонди фінансування будівництва, випуск безпроцентних (цільових) облігацій, інститути спільного інвестування, фонди операцій з нерухомістю, недержавні пенсійні фонди.

Розглянуто принципи, функції та методи роботи органів місцевого самоврядування. Досліджено види та форми контролю, здійснювані в місцевому самоврядуванні й узагальнено критерії, покладені в основу класифікацій контролю. Розкрито порядок проведення громадського контролю в різних сферах діяльності органів місцевого самоврядування: у системі благоустрою населених пунктів, у сфері забезпечення охорони навколишнього середовища та реалізації земельних відносин, за формуванням цін і тарифів. Проаналізовано механізми реалізації відповідальності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Висвітлено особливості притягнення до адміністративної й кримінальної відповідальності винних осіб і надано рекомендації щодо зменшення кількості правопорушень.

Досліджено сутність та зміст державного регулювання будівельної галузі з позиції системного підходу до управління. Визначено основні напрями та форми регіонального втручання в діяльність будівельних комплексів.

Досліджено етапи створення організаційно-економічного механізму державного управління інвестиційним процесом у сфері будівництва, економічну ефективність управління інвестиційним процесом, механізми досягнення стабільного економічного стану активізації інвестиційного процесу у сфері будівництва на рівні регіону.

Розглянуто сутність громадського контролю як однієї із форм державного управління за діяльністю органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів. Шляхом аналізу сучасної законодавчої бази встановлено основні напрями здійснення громадського контролю. Надано пропозиції щодо подальшого розвитку цієї форми участі громадян у здійсненні управління.

Досліджено необхідність здійснення контролю та порядок його реалізації органами місцевого самоврядування у сфері забезпечення охорони навколишнього середовища, а саме: охорони атмосферного повітря, водних ресурсів, земель і грунтів, лісних ресурсів. Надано рекомендації щодо покращання реалізації органами місцевого самоврядування функції контролю у цій сфері.

Розглянуто принципи, функції та методи роботи органів місцевого самоврядування в Україні. Проаналізовано організаційно-функціональний напрям.

Розглянуто динаміку надходжень ресурсних платежів до Зведеного бюджету України та місцевих бюджетів, досліджено їх роль у формуванні місцевих бюджетів. Визначено перспективи збільшення надходжень до місцевих бюджетів, у результаті чого надано рекомендації щодо внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Розглянуто порядок здійснення громадського контролю в системі благоустрою населених пунктів, який передбачає контроль у сфері містобудування, охорони довкілля та покращання мікроклімату. Виявлено низький рівень благоустрою населених пунктів в Україні (особливо це стосується сільської місцевості), однією з причин якого є неузгодженість правових норм, що регулюють цю сферу, надано рекомендації стосовно внесення змін до законодавства щодо розв'язання цього питання.

Визначено понятійний апарат науки державного управління щодо дефініції контролю в системі місцевого самоврядування. Розроблено пропозиції щодо посилення контролю з боку органів місцевого самоврядування за суб'єктами господарювання у сфері містобудування. Запропоновано механізми контролю таких органів у сфері забезпечення охорони рослинного світу. Розроблено пропозиції щодо законодавчого забезпечення визначення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування через урегулювання деяких надходжень до місцевих бюджетів. Удосконалено науковий підхід до класифікації повноважень зазначених органів у сфері земельних відносин. Обгрунтовано власне бачення функціонування інституту фінансового контролю в системі місцевого самоврядування. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення науково-практичного підходу до законодавчого забезпечення здійснення громадського контролю в цій системі.

Розглянуто основні напрями державного регулювання інвестиційної діяльності в рекреаційно-туристичній сфері та підтримку розвитку мережі рекреаційно-туристичних підприємств. Запропоновано вдосконалення ефективного інституціонального забезпечення державного регулювання рекреаційно-туристичної сфери України.

Досліджено поняття об'єкта містобудування на державному та регіональному рівнях, виділено його особливості. Установлено відсутність у чинному законодавстві чіткого визначення поняття інженерних, транспортних споруд і комунікацій, що створює прецеденти неоднакового застосування органами виконавчої влади та місцевого самоврядування норми закону. Для усунення цієї прогалини запропоновано внесення змін до абз. 5 п. 1 ст. 1 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" У процесі дослідження особливостей об'єктів містобудування на регіональному рівні запропоновано досліджувати суть поняття "містобудівні потреби", починаючи з дослідження суті поняття потреб зацікавлених суб'єктів, у якості яких виділено жителів населеного пункту (фізичних осіб), підприємства, організації, установи, що розташовані на території цього пункту (юридичних осіб). За результатами дослідження надане власне визначення поняття "містобудівні потреби".

Досліджено основні принципи, на яких грунтується вітчизняне законодавство щодо поводження з відходами, напрями державної політики, завдяки яким ці принципи можуть бути реалізовані. У результаті дослідження досвіду європейських держав з обраної теми запропоновано внести зміни до ст. 5 Закону України "Про відходи" шляхом доповнення такими принципами: економічне стимулювання в галузі поводження з відходами, відповідальність за порушення природоохоронних вимог до поводження з відходами, відшкодування шкоди, заподіяної під час поводження з відходами навколишньому середовищу, здоров'ю громадян, майну, а також принципом "забруднювач платить". Для реалізації останнього принципу запропоновано внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом доповнення ст. 82.9.

На підставі загальних положень з теорії права й адміністративного права визначено систему суб'єктів правовідносин у сфері благоустрою населених пунктів, з'ясовано особливості їх адміністративно-правового статусу. Наведено норми законодавства свідчать, що перелік суб'єктів у сфері благоустрою населених пунктів потребує доповнення й уточнення. Визначено, що поняття правового статусу суб'єктів правовідносин базується на теоретичних положеннях, що бути суб'єктом права, а отже, і учасником правовідносин, може особа, якій властива особлива юридична якість - правосуб'єктність, яка визначається змістом їх компетенції. Встановлено, що адміністративно-правовий статус усіх суб'єктів правовідносин у сфері благоустрою населених пунктів включає для фізичних осіб - права та обов'язки, для юридичних осіб - місце у відповідній системі, завдання, функції, повноваження, компетенцію, відповідальність, визначені у загальних і спеціальних нормативно-правових актах.

Розкрито суть державного управління (ДУ) організацією експертно-криміналістичної діяльності в Україні у контексті забезпечення державної безпеки (ДБ) та визначено його теоретичне підгрунтя; висвітлено основні принципи ДУ експертно-криміналістичним забезпеченням ДБ; розглянуто окремі аспекти наукової дискусії щодо порушеної проблеми; виокремлено головні напрями ДУ організацією експертно-криміналістичної діяльності в Україні. Акцентовано на необхідності наукового обгрунтування управлінської політики держави щодо організації експертно-криміналістичної діяльності в Україні у контексті забезпечення ДБ. Запропоновано авторську дефініцію понятійного конструкту "державне управління організацією експертно-криміналістичної діяльності в контексті забезпечення безпеки держави": це - особливий вид цілеспрямованої діяльності держави щодо створення правових, організаційних, кадрових, матеріальних, фінансових, прогностичних умов, що впливають на безперешкодне й ефективне функціонування системи техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення неупередженої діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення ДБ; впровадження в практику роботи державних спеціалізованих судово-експертних установ науково-практичних методів і засобів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю, оптимальне функціонування та розвиток галузі у зв'язку зі зміною обставин, реалізацію принципів ДБ.

Розкрито суть державного управління (ДУ) організацією експертно-криміналістичної діяльності в Україні у контексті забезпечення державної безпеки (ДБ) та визначено його теоретичне підгрунтя; висвітлено основні принципи ДУ експертно-криміналістичним забезпеченням ДБ; розглянуто окремі аспекти наукової дискусії щодо порушеної проблеми; виокремлено головні напрями ДУ організацією експертно-криміналістичної діяльності в Україні. Акцентовано на необхідності наукового обгрунтування управлінської політики держави щодо організації експертно-криміналістичної діяльності в Україні у контексті забезпечення ДБ. Запропоновано авторську дефініцію понятійного конструкту "державне управління організацією експертно-криміналістичної діяльності в контексті забезпечення безпеки держави": це - особливий вид цілеспрямованої діяльності держави щодо створення правових, організаційних, кадрових, матеріальних, фінансових, прогностичних умов, що впливають на безперешкодне й ефективне функціонування системи техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення неупередженої діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення ДБ; впровадження в практику роботи державних спеціалізованих судово-експертних установ науково-практичних методів і засобів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю, оптимальне функціонування та розвиток галузі у зв'язку зі зміною обставин, реалізацію принципів ДБ.

Розкрито суть системи адвокасі в місцевому самоврядуванні. Підкреслено, що адвокасі вимагає певних знань та вмінь, цілеспрямованого прагнення допомогти людям, тому цією справою мають займатися не лише професіонали, але й небайдужі громадські активісти з досвідом роботи у відповідній сфері, які вміють правильно, компетентно та чітко формулювати думки й доносити їх до опонентів. Акцентовано на тому, що чітко сплановані та ретельно продумані заходи адвокасі здатні спричинити певні очікувані зміни (шляхом правдивого інформування про ситуацію, надання вагомих аргументів на користь проведення змін, залучення до цього процесу осіб, наділених відповідними владними повноваженнями, тощо). Визначено основні принципи адвокасі в контексті місцевого самоврядування: розмежування повноважень органів державної та місцевої влади; законності й соціальної справедливості; відкритості та відповідальності органів місцевого самоврядування перед територіальною громадою і здійснення ними своїх функцій в інтересах місцевої спільноти; захисту прав та інтересів місцевих громад, визначених і гарантованих Законом "Про місцеве самоврядування в Україні"; волевиявлення громадян через систему органів місцевого самоврядування, громадські зібрання тощо; гласності й урахування громадської думки; колегіальності, вільного обговорення під час розв'язання відповідних питань; постійного пошуку кращих механізмів для реалізації своїх зобов'язань щодо забезпечення прозорості, гласності, колегіальності, соціальної справедливості; самозабезпечення, саморегулювання та самофінансування; незалежності територіальних громад у розв'язанні питань, що входять до їх компетенції. Охарактеризовано суспільні функції адвокасі в контексті місцевого самоврядування: сприяння формуванню та розвитку демократичного громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод кожного громадянина - на загальнодержавному рівні; сприяння інноваційному розвитку територіальної спільноти; реалізація зворотного зв'язку між керівною та керованою підсистемою на місцях; контроль з боку громадськості за нормотворчою діяльністю уповноважених на місцях суб'єктів з розроблення, розгляду, прийняття та офіційного оприлюднення нормативно-правових актів; дотримання балансу суспільних інтересів на рівні самоврядних територій; забезпечення громадянської мобілізації, соціального партнерства та формування довіри до місцевих органів публічного управління тощо і на рівні місцевого самоврядування. Запропоновано орієнтовний алгоритм дії адвокасі на місцевому рівні в контексті виконання суспільних функцій.